Досвід переданий наступникам

БІЛЕЙ

Леся  Романівна

Пенсіонер. Колишній керівник апарату

Воловецького районного суду.

       У районний суд на роботу я прийшла працювати в доволі складні часи- кінець дев’яностих років,  маючи за плечима чималий досвід керівної роботи та роботи з людьми. Проте, вже з перших днів я відчула наскільки непроста і відповідальна робота у суді, адже майже за кожним судовим рішенням, без перебільшення, доля людини. А тоді, для роботи, у нас не було найпростішого – конвертів, паперу, ручок і т. д. Пам’ятаю, як принизливо було  пояснювати заявникам що для розгляду судом їхньої заяви їм потрібно принести конверти для виклику сторін та папір щоб була можливість надрукувати рішення.  А люди, як відомо, бувають різні: одні сприймали це з розумінням і співчуттям, інші обурювались і кидали в бік працівників міцні словечка, а були й такі що ледве знайшли копійчину на сплату судового збору. Та попри всі негаразди жодна справа не залишилась нерозглянутою. І все це в значній мірі завдяки злагодженій роботі колективу суду.

       На  початку двохтисячних років, коли до суду щоденно сотнями надходили позови «дітей війни», працівники усіляко допомагали людям похилого віку із написанням позовів та подальшим виконанням судових рішень. Багато людей навіть не сподівалися що отримають якісь кошти, а отримавши – із сльозами на очах щиро дякували працівникам за надану допомогу.

       Таких прикладів можна наводити дуже багато, адже більш як за двадцять років їх було чимало. Звичайно за всі роки було по різному, чого гріха таїти зустрічалися і неприємні моменти - плітки та розбирання. Але все це було настільки незначним що стерлося з пам’яті.

      Колектив суду порівняно невеликий, мало співробітників і у кожного є свої обов’язки і своя зона відповідальності. Та в потрібний момент усі підключаються до виконання нагальних завдань і це є характерною рисою колективу. Переважна більшість вирізняються високим професіоналізмом,  дисциплінованістю і найголовніше людяністю. Про це я добре знаю не із сторонніх уст. З багатьма із них довелося працювати ще із дев’яностих.

       Можливо колектив суду і не досяг би такої згуртованості якби не тверда рука керівництва, це я, і не тільки я, відчула з перших днів роботи.  За всі роки нам було з кого брати приклад, запитати поради чи підтримки.         

       За час роботи в цьому колективі  довелося пережити, як мені так і іншим працівникам, багато приємних і ряд гірких моментів в особистому житті. Та важливою особливістю нашого колективу завжди були взаємовиручка і підтримка у важкі хвилини життя. Ми дуже добре розуміли народну мудрість «розділене горе – половина горя, а розділена радість – подвійна радість». Саме тому жодна в тій чи іншій мірі значуща подія співробітника не проходила без участі колективу.      

          Важливу роль у формуванні взаємовідносин на роботі грає позаробочий час. Чим частіше зустрічаються колеги без костюмів і не на офіційному рівні, тим більше шансів, що вони будуть більш відкриті один одному і зможуть досягти довірливого спілкування. Цю мудрість ми збагнули давно і взяли за правило періодичні виїзди на природу, різного роду екскурсії.

        Тепер, будучи на пенсії, я з теплотою у душі згадую всі роки проведені у колективі Воловецького районного суду. Намагаюся і надалі не втрачати зв'язок із ними, адже на мою думку, таких дружелюбних, працьовитих і водночас веселих  колективів небагато в теперішній час.

       Від себе хочу побажати всім здоров’я, успіхів у нелегкій праці  і надалі залишатися такою міцною дружною командою.