Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ІСТОРІЯ СУДОЧИНСТВА НА ВОЛОВЕЧЧИНІ
ТА ВОЛОВЕЦЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ.
1433 рік – перша писемна історична згадка про поселення Валівець, як прадавнє славянське поселення, яке було власністю феодалів Піреньї і Білкеїв. В подальшому назва села трансформувалась у Воловець.
У цьому ж році австрійський імператор подарував маєтки Мукачівсько-Чинадіївської домінії графу Шенборну. Центром Верховинського ключа величезної латифундії Шенборнів стає село Нижні Верецьки (Н.Ворота). Село поступово починає зростати. З 1715 року тут стояла прикордонна воєнна сторожа, містився податковий уряд. У 1735 у селі відкрилася карантинна станція, а в 1835 році – поштова станція.
Обслуговувати усю цю чиновницьку братію, яка тоді була тут доволі численною, із місцевих жителів не було кому. Цю прогалину скоро заповнюють євреї, які з’їжджаються у село зусібіч. Саме вони розбудували центральну частину села, яка уже тоді мала доволі привабливий вигляд типового західного містечка. Не дивно, що село стало округом. Крім нотаріату, тут знаходився окружний суд з тюрмою.
Воловеччина з райцентром у Воловці стала районом у 1946 році. 1962 року, у зв’язку з укрупненням адміністративних одиниць у СРСР, Воловеччину було віднесено спочатку до Мукачівського потім до Свалявського району. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 року, коли всі 13 районів Закарпаття було відновлено, Воловеччині також повернуто статус району.
У 1991 році після Всеукраїнського референдуму Воловець перейшов на подальшу стадію розвитку у складі незалежної України.
Народний суд Воловецької округи розпочав свою роботу в 1946 році і розмістився в будинку, який побудований наприкінці ХІХ століття. Корінний житель Воловеччини Ю. Тимкович 1896 року народження згадував: у будинку теперішнього суду колись знаходилась корчма, і ще мій дід не один ґрайцер пропив у ній. Це було місце де обговорювались і укладались усі господарські угоди між заможними ґаздами.
Власниками корчми були євреї. У 40 роках євреї були репресовані, їхнє майно частково було розграбоване, а частково розділене між чиновниками та вдовами мадярських жовнірів, що загинули на війні.
В 1945 році будівля корчми націоналізована.
В кінці сорокових років до колишньої корчми було добудовано три кімнати, де і розмітився суд. В інших кімнатах знаходилась міліція, прокуратура, районна друкарня. Пізніше, в цьому ж будинку декілька кімнат займала редакція районної газети «Світло Жовтня».
Згодом міліція, прокуратура та редакція районної газети перейшли в окремі будівлі, а суд та районна друкарня знаходяться в згаданому будинку по теперішній час.
Суд Воловецької округи 2 дільниці із Н.Воріт у кінці 40-х років був перенесений у Воловець і знаходився в приміщенні теперішнього суду. На жаль точна дата невідома.
Після перенесення народного суду Волівецької округи з с. Н.Ворота в с. Воловець суд займав три кімнати. Приміщення знаходилося в запущеному стані. Одна кімната була пристосована під зал судового засідання. З інвентаря в цій кімнаті були 1 канцелярський стіл і 3 стільці.
До середини 80-х років в приміщенні було пічне опалення. Вбиральня знаходилась надворі.
Починаючи з 1946 року дане приміщення з роками добудовувалась, проводились капітальні ремонти.
1954 році проведено капітальний ремонт будівлі суду.
Наказом народного судді Стецо В.М. для контролю за ремонтними роботами був прийнятий на роботу будівельник Дем’ян Іван Васильович.
В 1955 році для добудови залу судових засідань Закарпатським управлінням міністерства юстиції було виділено 55 тисяч руб. Підрядчиком була Воловецька рембуддільниця. До кінця 1955 року будівництво було закінчено.
За рахунок приміщень районної друкарні, яка розташована у цьому ж будинку, загальна площа суду значно розширилась. У 2000 році на підставі договору оренди із друкарнею до суду приєднано приміщення площею 30 метрів квадратних. Через декілька років приєднано ще одну кімнату.
01 червня 2010 року рішенням Воловецької районної ради № 473 «Про передачу в оперативне управління об’єкту районної комунальної власності» для розміщення суду передано три кабінети районної друкарні загальною площею 60 квадратних метрів.
Таким чином, на сьогоднішній день суд займає 9 кабінетів, є один зал судових засідань, кімната зберігання речових доказів, архів. Загалом площа суду - 355 квадратних метрів.
Разом з тим дане приміщення не відповідає вимогам сьогодення. Потребує капітального ремонту покрівля суду, ззовні будинок й досі нагадує корчму. Настала нагальна потреба у залі судових засідань для розгляду цивільних справ, ремонту та реконструкції діючого залу судових засідань, обладнання кімнати для конвоювання, бібліотеки, забезпечення кабінетами та їх облаштуванням, персональними комп’ютерами працівників суду, облаштування пандусами приміщення для осіб з фізичними обмеженнями та ряд інших потреб. Давно застаріла система опалення.
Згідно із Законом СРСР «Про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік» від 16 серпня 1938 р. основою судової системи УРСР вважався народний суд, до підсудності якого відносились кримінальні і цивільні справи. Завданням народних судів визначалась охорона радянської законності і прав громадян.
Протягом 1946-1947 років судом розглядалось в середньому на місяць по 21 кримінальна та 20 цивільних справ. Серед кримінальних справ половину становили справи приватного звинувачення: це здебільшого нанесення легких тілесних ушкоджень та образа честі. Значну частину серед розглянутих справ займали справи про розтрати, розкрадання соціалістичного майна, по Указу ПВР СРСР від 26.06.1946 року, тобто про самовільний ухід з роботи та прогули.
Із цивільних справ більше 60 відсотків - справи про стягнення грошових сум. Але розглядалися й справи про виключення майна з під опису. Відповідачем у таких справах, як правило був фінвідділ, про їх розгляд також надсилались повідомлення прокурору.
Цікавим є порядок розгляду цивільних справ тих часів. Суддя отримавши позов не пізніше наступного дня безпосередньо на позові ставив резолюцію, у якій зазначав: дату, час і місце розгляду справи, виклик позивача і відповідача із зазначенням переліку документів які необхідно подати, а також інші учасники необхідні для розгляду справи. Справи знаходились у провадженні лише по декілька днів.
Розглянуті кримінальні та цивільні справи за 1948-1954 роки облікувалися у одній спеціальній книзі завбільшки 50 х 60 см. Одній справі відводився один рядок у якому відображались всі найважливіші відомості про підсудних чи сторони у цивільних справах, результати розгляду справ та подальший їх рух.
Ця книга до теперішнього часу зберігається у архіві суду.
.jpg)
Сторінки книги обліку справ 1948-1954 рр.
У 1948 році народним судом розглянуто 198 кримінальних справ щодо 202 осіб. Переважна більшість підсудних утримувались під вартою. Характерним того часу є репресивний характер правосуддя. Особливо суворі покарання призначались за так звані злочини проти держави, що становили біля 80 відсотків розглянутих справ.
Для прикладу: Якщо за «пошкодження тіла» ст.153 КК УРСР 1927 року підсудному присуджено 4 місяці примусових робіт, то за самовільний ухід з роботи – 2 роки тюрми. Ухилення від примусового навчання чи роботи на шахтах Донбасу на той час кваліфікувалось як дезертирство ст.56-18 КК УРСР 1927 року. Всі обвинувачені знаходились під вартою і були засуджені на різні терміни тюремного ув’язнення. Зокрема за вироком суду від 7 липня 1948 року до позбавлення волі на 4 роки був засуджений Матола Іван Васильович. Винним він був визнаний у тому, що втік із школи ФЗО у яку був направлений окружвоєнкомом відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 10 вересня 1947 року.
Усього протягом 1948 року за дезертирство Воловецьким народним судом засуджено 67 осіб, що становило третину від усіх засуджених судом у 1948 році.
Радянське правосуддя захищало інтереси виключно колгоспів і своїм мечем суворо карало тих, хто посмів посягнути на колективну власність.
Так Вироком народного суду Волівецької округи від 13.10.1949 року Цап Михайло Васильович, 1895 року народження уродженець с. Кичірне засуджений по ст.3 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 04.06.1947 року «Про кримінальну відповідальність за крадіжки державного і громадського майна» до 6 років 6 місяців ув’язнення за те, що він весною 1949 року захватив колгоспну землю площею 552 м. кВ. яку засіяв картоплею і урожай картоплі зібрав для себе.
Не менш суворими були покарання за невиконання зобов’язань по трудгужповинності (ст.58 КК УРСР 1927 року). За невиконання зобов’язання по вивозці 80 м.куб. лісу Брунцвик Андрій Михайлович, мешканець с. Гукливе у 1949 році був засуджений до трьох років тюрми.
В лютому 1949 року Фівгар Василь Олексійович, житель с. В.Ворота за невиконання зобов’язань по трудогужповинності, а саме вивозці 645 куб м лісу, отримав 9 років тюремного ув’язнення з конфіскацією всього майна.
Судова колегія в кримінальних справах обласного суду ухвалою від 19 лютого 1949 року вирок залишила в силі.
І лише 06 лютого 1992 року постановою Президії Закарпатського обласного суду вирок народного суду 2-ї дільниці Волівецького округу скасовано справу закрито. (див.додатки).
До 1948 року судді призначалися райвиконкомами. З 1948 р. обиралися трудящими на основі загального виборчого права.
Першим призначеним народним суддею Народного суду Волівецької округи другої дільниці в с. Н. Ворота був народний суддя Сідак Федір Георгійович. – 1908 року народження, уродженець с. Буковець Волівецької округи із селян бідняків, безпартійний з неповною середньою освітою. В судових органах працював від 1934 року. До 1939 року працював канцелярським службовцем в мадярських судових органах. В органах юстиції СРСР працював з 6 листопада 1945 року секретарем нарсуду в Сваляві. З 1 липня 1946 року народний суддя в Н.Воротах.
Після перенесення народного суду із Н.Воріт у Воловець працював у Воловці до 31 липня 1949 року.
Відомо, що Федір Георгійович на той час проживав у Нижніх Воротах. Одного разу йдучи з роботи додому потрапив у аварію і біля сорока років був інвалідом. Проте навіть будучи інвалідом багато допомагав односельчанам: комусь юридичною порадою, декому писав позови до суду.
Сідак Ф.Г. з дружиною (суддя 1946-1949рр).
На той час суд налічував 6 штатних одиниць:
Народний суддя - Сідак Ф.Г.
Секретар суду- Тербан Василь Михайлович, у 1948 обраний народним суддею.
Секретар судового засідання – Ряшко Михайло Олексійович, 1929 року народження уродженець с. Буковець Воловецького округу Закарпатської області, із селян бідняків, освіта неповна середня, В державній службі –нарсуді із 1 липня 1946 року, пізніше секретарем суду до 1950 року. З 1950 по 1953 рік служив в рядах Радянської Армії. Після служби в Армії з 18.06.1954 року знову прийнятий секретарем суду, далі судовиконавець до липня 1965 року.
З 1965 року працював у Воловецькому соко - винному заводі, де в 1971 році трагічно загинув.
Ряшко М.А.- секретар суду.
Судовий виконавець – Чепінець Михайло Ілліч, 1917 року народження, уродженець с. Латірка із селян бідняків, освіта 6 народних класів. У Вітчизняній війні воював у Чехословацькому корпусі. З 1 жовтня 1945 року був секретарем сільської ради у Н.Воротах. З 1 липня 1946 року судовий виконавець.
Діловод - машиніст – Куштінець Іван Аннін, 1924 року народження, уродженець с. Н. Ворота, із селян бідняків, освіта неповна середня.
Кур’єр – прибиральниця – прізвище невідоме.
У кінці 1948р. відбулися перші вибори народних засідателів і народних суддів. Останні обиралися безпосередньо громадянами району. Вибори здійснювалися на основі затвердженого Президією Верховної Ради УРСР «Положення про вибори народних суддів» (10 жовтня 1948 р.).
Першим, обраним трудящими району, в листопаді 1948 року був народний суддя Тербан Василь Михайлович, 1925 року народження, уродженець с. Пашковець Воловецького району, із селян бідняків, українець, член ВЛКСМ. Від 01 січня 1945 року працював секретарем суду Волівецької округи 2-ї дільниці в Н.Воротах.
31 липня 1949 року, після 9-ти місячних курсів, Тербан В.М. по акту від народного судді Сідака Ф.Г приймав майно, кадри та документи.
Витяг з акту передачі: «…майно – приміщення яке складається із трьох кімнат, аварійне не придатне для відправлення правосуддя.
Залу судових засідань немає. Судові засідання проводяться в кабінеті народного судді…».
Відомо, що після роботи народним суддею Василь Михайлович Тербан працював головою Воловецького райвиконкому, головою профспілкового комітету Воловецького лісокомбінату.
Працівники Воловецького народного суду 1949 року:
Секретар суду Ряшко Михайло Олексійович
Судовиконавець Курах Іван Павлович
Діловод-машиністка Мадяр Марія Федорівна
Секретар с/з Зенинець Іван Олексійович- звільнений 25.07.1949 року
Кур’єр-прибиральниця Волошин Калина.
1952-1954 рік – Народний суд Воловецького району:
Народний суддя Стецо Василь Михайлович – 1922 року народження уродженець с. Буковець Воловецького району, із селян, член КПРС із 1948 року. В 1954 році закінчив юридичний факультет Львівського Державного університету ім. І.Франка за спеціальністю юрист.
Із акту ревізії роботи народного суду за 1954 рік: «…Стецо Василь Михайлович діюче законодавство і правові нормативні акти став вивчати краще. Зв'язок з виборцями підтримує. Відклик керівників райкому КПУ відносно роботи Стецо позитивний».
Після роботи на посаді народного судді два роки працював завідуючим відділом Воловецького райвиконкому. З 1958 року до виходу на пенсію – служба в органах МВС від рядового до підполковника на різних відповідальних посадах.
В 1982 році закінчив вечірнє відділення факультету міжнародних відносин Хабаровської вищої партійної школи.
За бойові заслуги по службі нагороджений ( 9 дев’ятьма) державними нагородами – орденами та медалями СРСР.
В різний час був обраний депутатом районної ради, членом райкому партії, членом пленуму обкому профспілки. Це була високоосвічена людина, крім російської і білоруської володів іще шістьма іноземними мовами.
Після виходу на пенсію працював юристом в обласній організації.
Стецо В.М. Народний суддя 1952-1954 роки.
На той час у суді працювали:
Секретар суду Яртим Марія Василівна, працювала з листопада 1952 до червня 1954 року.
Секретар с/з Марко Реґіна Михайлівна (звільнена 20.11.1953 року)
Судовий виконавець Станкович Андрій Іванович.
Більш ніж 36 років, з 1952 до 1988 року, у Воловецькому народному суді працювала кур’єр – прибиральницею Ковтун (Калитич) Єва Михайлівна, 1928 року народження, уродженка с. Воловець, із бідняків, закінчила 8 народних класів у 1943 році.
Цікавий випадок стався в суді у 1954 році. Секретарем суду Яртим в січні 1954 року було виявлено відсутність протоколу судового засідання у кримінальній справі про обвинувачення Кобельняк за ст 56-30 «а» ч.1 КК УРСР 1927 року судове засідання по якій відбулось 18 листопада 1953 року. Секретар судового засідання Марко на той час було звільнена з роботи протокол судового засідання не виготовила і його відсутність приховала. Після отримання доповідної записки від секретаря суду Яртим З січня 1954 року суддею Стецо В.М. видано наказ № 5 згідно з яким до суду було запрошено прокурора Могорита, адвоката Федорко для відтворення судового засідання і написання протоколу. Протокол відтворювала секретар суду Яртим і за цю роботу, відповідно до вищезгаданого наказу, зарплату їй оплачувала колишній секретар судового засідання Марко Реґіна по 3 руб за кожну сторінку протоколу.
У 1954 році в суді була одна печатна машинка, яку дуже берегли. В серпні 1954 року суддя Стецо В.М. видав наказ № 32 яким заборонив секретарю Ряшко М.О. дозволяти користуватися печатною машинкою будь кому без відома судді.
16 листопада 1954 року на посаду секретаря судового засідання призначена Шишканинець Анастасія Михайлівна, 1938 року народження, уродженка с. Воловець. 1 липня 1955 року переведена на посаду секретаря суду де й працювала аж до виходу на пенсію.
За багаторічну сумлінну працю неодноразово нагороджена грамотами Міністерства та управління юстиції в Закарпатській області, профспілкової організації.
Шишканинець А.М. секретар суду 1954- 1995 роки.
У 1981 році отримала Почесну Грамоту за третє місце в огляді-конкурсі на кращу канцелярію Закарпатської області.
За активну участь у громадському житті та добросовісну самовіддану працю у 1988 році нагороджена Почесною Грамотою Міністерства юстиції Української СРСР.
Ветеран праці. Стаж роботи в суді 40 років 2 місяці.
З 16.01.1995 року – на заслуженому відпочинку.
1955-1957 рік – народний суддя Воловецького народного суду Крайникович Іван Іванович, освіта середня, закінчив 10 класів школи робітничої молоді, у 1957 році закінчив 6-ти місячні юридичні курси у Харкові та здав вступні іспити на перший курс заочного відділу Харківського юридичного інституту. Член партії, член Пленуму райкому партії.
У 50-ті роки Народний суд Воловецького району Закарпатської області, як і всі інші районні суди СРСР, займався розглядом цивільних і кримінальних справ, а також адміністративних матеріалів, проведенням профілактичної роботи по роз’ясненню Радянського законодавства серед населення району, організовував виконання рішень і вироків, контролював за поведінкою осіб, переданих судом на перевиховання колективів трудящих, а також умовно-достроково звільнених від мір покарання. Приймав громадян з усними та письмовими заявами, давав відповідні консультації трудящим безпосередньо в населених пунктах, колгоспах, радгоспах, підприємствах і організаціях з різних питань кримінального і цивільного законодавства. Головна увага суду була спрямована на боротьбу з розтратами і крадіжками соціалістичного майна. За 9 місяців 1955 року народний суд розглянув 13 кримінальних справ по Указу Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1947 року «Про кримінальну відповідальність за крадіжки державного та суспільного майна» та Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1955 року «Про кримінальну відповідальність за дрібні крадіжки державного та суспільного майна». З розглянутих у 8-ми справах застосовано міру покарання у вигляді позбавлення волі, вироки суду спрямовувались на виконання негайно. У 5-ти справах відносно 6 осіб де судом застосовано покарання у вигляді виправно-трудових робіт вироки спрямовувались на виконання в десятиденний строк.
Разом з тим десталінізація принесла певне обмеження застосування кримінальних репресій, звуження кола кримінальної відповідальності. У 1955 році було скасовано кримінальну відповідальність за прогул або самовільне залишення підприємств і установ (квітень), здійснення абортів (листопад). І це, як наслідок, причиною зменшення кількості надходження кримінальних справ.
Немаловажне значення в роботі суду, відповідно до вимог ст.109, ст.142 Сталінської конституції та ст.29 закону «Про судоустрій СРСР», надавалось профілактичній, ідейно-виховній роботі по пропаганді серед населення району соціалістичної законності, звітності перед трудящими про роботу суду.
Із протоколу загальних зборів робітників Воловецького лісозаводу від 26 жовтня 1955 року вбачається «…звіт судді Крайникович І.І. можливий тільки в нашій державі, що ще раз підкреслює демократичність нашого народного суду. Суддя Крайникович виступає з бесідами в яких роз’яснює населенню радянські закони. Проте цих бесід іще мало, потрібно частіше виступати з лекціями і роз’яснювати радянські закони…».
На таких зборах виборці давали оцінку роботі народного суду, вказували на недоліки.
Радянська судова система, що склалася в повоєнні десятиліття і закріплена в Конституції СРСР 1977 року, проіснувала без істотних змін до кінця 80-х років.
Положення народного суду було обумовлено і характером його взаємовідносин із суспільством, який визначався самим поняттям «народний». Основною формою участі громадян у судовій діяльності «народного» суду було включення до складу суду народних засідателів. За своїм становищем народні засідателі були прирівняні до народного судді і наділені правом застосовувати закони і приймати рішення по суті справи. У разі відсутності народного судді його обов’язки виконував, як правило, один із народних засідателів.
У 1957 році, на час навчання судді Крайниковича І.І. шість місяців обов’язки народного судді виконував народний засідатель Гулько Павло Павлович. Крім цього обов’язки народного судді виконували засідатель
Токаревич Василь Михайлович, або інші особи які мали відповідну юридичну освіту, зокрема Повідайчик Іван Юрійович, Вряшник Тетяна Іванівна та ін..
Унаслідок реформування управління судовою системою у травні 1956 року були ліквідовані Міністерство юстиції СРСР, обласні та крайові управління юстиції. Мін’юст УРСР, а також інших республік отримав статус союзно-республіканського міністерства. На обласні суди покладалися не властиві для судових органів функції керівництва нотаріальними конторами, виконанням судових рішень і вироків у частині майнових стягнень, контролю за усією діяльністю народних судів, проведення в них ревізій.
Так в кінці 40-х представниками Закарпатського управління міністерства юстиції, а в 50-ті роки членами Закарпатського обласного суду, проводились ревізії роботи народного суду. За результатами проведеної роботи складались акти у яких зокрема давалась оцінка по всіх напрямках роботи суду, аналізувалося виконання вказівок попередньої ревізії та містились пропозиції по покращенню роботи.
В архіві суду зберігаються декілька таких актів. Зокрема в акті ревізії від лютого 1947 року є дані про: кадри народного суду, організацію та обсяг роботи суду, аналіз розглянутих кримінальних та цивільних справ, стан діловодства в суді, заходи вжиті ревізором на місці. Для покращення роботи суду судді рекомендовано посилити зв'язок із керівними органами, покращити культуру судових процесів, якість виготовлення документів, дотримуватись строків розгляду справ.
В акті ревізії за 1957 рік крім вищезгаданих даних та вказівок зазначено: «…За час відсутності народного судді Крайниковича не проведено ні одного звіту перед виборцями. Доповідей, лекцій і бесід на юридичні теми серед населення не проводилось. Не проводилась робота по роз’ясненню соціалістичної законності через друковані видання…».
У 1958 році Верховною Радою СРСР було прийнято Основи кримінального законодавства Союзу СРСР і союзних республік. На їх основі 28 грудня 1960 р. було прийнято КК України, який було введено в дію з 1 квітня 1961 р.
Важливими положеннями КК 1960 р. були звуження сфери кримінальної відповідальності (скасовувалося понад 70 складів злочинів, передбачених КК 1927 р.); зменшення кількості видів покарань; відмова від принципу аналогії; проголошення вини єдиною підставою кримінальної відповідальності.
Завданням кримінального судочинства проголошувалась “охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб..., швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону” з тим, щоб кожного, хто вчинив злочин, було притягнуто до відповідальності і навпаки — жоден невинний не був покараний.
Прийнятий Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. новий Цивільний кодекс УРСР віддзеркалював Основи цивільного законодавства Союзу РСР (1961 р.).
Завданням кодексу проголошувалося регулювання “майнових і пов’язаних із ними немайнових відносин з метою створення матеріально-технічної бази комунізму та дедалі повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян”. Перевага віддавалася забезпеченню права державної власності. Громадянські права у випадку, коли вони суперечили “призначенню цих прав у соціалістичному суспільстві”, взагалі не охоронялися законом.
Прийняття нових законів знайшло своє відображення у судових рішеннях того часу. Зокрема аналізуючи цивільні справи розглянуті судом у 1964 році слід відмітити, що із 280 розглянутих справ більше половини про стягнення грошових сум здебільшого за позовами колгоспів до громадян про стягнення сум за шкоду завдану випасанням домашніх корів на колгоспних пасовищах чи іншу шкоду, Воловецького лісокомбінату до громадян за шкоду завдану лісо порушеннями, торгівельних організації - про несплату коштів за товар узятий в кредит.
Цікаво й те, що серед цивільних справ чималий відсоток займають справи за позовами підприємств про накладення штрафів на громадян за заподіяну шкоду. Це зокрема справи про накладення штрафу на громадян за безбілетний випас худоби у лісах, самовільну рубку дерев та ін..
Усі справи того часу розглядалися з участю двох народних засідателів.
В 1962 р. оновився попередній порядок загального керівництва судами з боку Мін’юсту та його органів.
У 1960-х роках у зв’язку із укрупненням адміністративних одиниць, Воловець входив до складу Мукачівського, потім Свалявського районів. Відповідно мінялася і назва суду:
- 1963 – 1964 роки – Народний суд Мукачівського району постійна сесія в селі Воловець;
- 1965-1966 роки - Народний суд Свалявського району постійна сесія в селі Воловець;
З 1967 року - Народний суд Воловецького району.
Згідно Конституції СРСР, прийнятої 7 жовтня 1977р., народні суди в районах були перейменовані в районні народні суди. Народний суд Воловецького району став назватися Воловецьким районним народним судом.
У 1994 році відповідно до положень Закону України "Про внесення змін та доповнень до Закону України " Про судоустрій " від 24 лютого 1994р. Воловецький районний народний суд став назватися Воловецьким районним судом.
З 1958 – до грудня 1965 року – народним суддею району був Ткаченко Петро Іванович.
18 вересня 1961 року прийнята секретар-машиністкою Курах Катерина Михайлівна, з 28 липня 1962 року - секретар судового засідання. Курах Катерина Михайлівна народилася в 1940 році у с. Н. Ворота Воловецького району. Після закінчення першого класу у неї померла мати і в 1948 році її на виховання взяла тітка у с. Воловець, де вона закінчила середню школу.
10 квітня 1987 року за сумлінну працю від імені Президії Верховної Ради СРСР рішенням виконкому Закарпатської обласної ради народних депутатів нагороджена медаллю «Ветеран праці».
04 квітня 1997 року звільнена у зв’язку з виходом на пенсію. Стаж роботи 35 років 6 місяців.
З січня 1966 року до квітня 1976 року - народний суддя Порохнавець Юрій Іванович. Народився 1924 року на Мукачівщині. 1944 року він випускник Кольчинської гімназії пішов добровольцем у Червону Армію. За героїні вчинки нагороджений орденами і медалями. В повоєнні роки Юрія Івановича Порохнавця направили на курси юристів, а невдовзі призначили суддею районного суду на Міжгірщині. Відтак закінчив Харківський юридичний інститут і 35 років вершив правосуддя в ряді районів області, 10 з яких на Воловеччині. Кожний процес з його волі перетворювався у велику виховну акцію. Мало суддів, які можуть похвалитися, що їм засуджені пишуть листи. У Юрія Івановича такі були. Майже у всіх є слова «..Ви відкрили мені очі..», «..там на лаві підсудних Ви допомогли мені усвідомити». Досить часто Юрію Івановичу доводилося допомагати колишнім підсудним з пошуком роботи, пропискою. Вийшовши на відпочинок Ю.І. Порохнавець тривалий час трудився у Мукачівському відділенні НАСК «Оранта».
На фото внизу: Порохнавець Ю.І.
З квітня 1976 до лютого 1989 року народний суддя Куліш Василь Васильович. Уродженець м. Перечин Закарпатської області. Закінчив у 1969 році Державний університет в Ростові-на-Дону за спеціальністю економіст. У 1976 році закінчив Львівський Державний університет і отримав спеціальність юрист. Працював судовим виконавцем у Свалявському народному суді, виконував обов’язки народного судді у цьому ж суді, працював нотаріусом Свалявської нотаріальної контори.
У Воловецький суд прийшов працювати з посади народного судді Виноградівського району. Одружений. Виростив двох дочок.
З липня 1989 року народний суддя Воловецького районного народного суду. До того з 1984 року був у Воловці завідуючим юридичною консультацією У грудні 1995 року призначений суддею Ужгородського міського суду. З жовтня 2004 року – голова Ужгородського міськрайонного суду утвореного відповідно до Указу Президента України «Про внесення змін до Мережі та кількісного складу суддів місцевих судів» на базі ліквідованих Ужгородського міського та районного судів. 27.04.1999 року указом президента України № 429/99 судді Мойсюку Івану Івановичу присвоєно звання «Заслужений юрист України».
Початок процесу створення в Україні дійсно незалежного суду було покладено прийняттям Верховною Радою України в липні 1990 року Декларації про державний суверенітет України з проголошенням у ній розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.
Другим важливим кроком направленим на незалежність судової системи були зміни внесенні до Конституції України Законами УРСР від 24 жовтня 1990 року та 19 червня 1991 року «Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української УРСР» у відповідності до яких судді не могли бути депутатами, а також членами політичних партій та рухів. Тобто були зроблені перші кроки до розмежування функцій судової, законодавчої та виконавчої влади в Україні. На виконання вищезгаданих документів суддя народного суду Мойсюк Іван Іванович здав партійний квиток і був виключений з членів КПРС. За іронією долі на той час завідуючою сектором партійного обліку Воловецького райкому Компартії України працювала теперішній керівник апарату суду Білей Л.Р., яка особисто приймала з рук народного судді партійний квиток і готувала документи на виключення з партії.
В 1990 році обрання суддів було віднесено до компетенції обласних рад та Верховної Ради України.
Згідно з постановою Президії Верховної Ради України від 19 листопада 1992 року N 2799-XII «Про мережу районних (міських) народних судів України та число народних суддів» у Воловецькому районному народному суді працювали 2 народні судді Мойсюк Іван Іванович та Іваник Іван Іванович.
На теперішній час Мойсюк Іван Іванович - доктор права, заслужений юрист України, суддя у відставці займається адвокатською діяльністю.
Колектив суду та адвокати, середина 1980-х років.
Значення судів у житті України постійно зростає, оскільки саме на судову владу покладаються завдання захисту конституційного устрою України, забезпечення законності у державі та надійний захист прав і свобод громадян.
День 15 грудня 1992 року для судової системи України був ознаменований прийняттям Закону «Про статус суддів», згідно якого судді як носії судової влади в Україні здійснюють правосуддя в умовах, які унеможливлюють вплив законодавчої та виконавчої влади. Цим Законом були визначені гарантії незалежності, принципи належного функціонування судової системи, умови для зайняття посади судді та припинення його повноважень. Передбачено питання матеріального забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені підстави для дисциплінарної відповідальності.
Прийняття цього Закону стало важливим етапом становлення суду, як рівноправної гілки серед органів державної влади, покликаної забезпечити законність в державі. З того часу 15 грудня професійне свято всіх працівників судів України.
У 1994 році чисельність працівників суду 9 чоловік: 2 судді Мойсюк Іван Іванович, Іваник Іван Іванович, 2 секретарі с/з Курах Катерина Михайлівна, Павлів Наталія Ярославівна, секретар суду Шишканинець Анастасія Михайлівна, судовий виконавець Машіка Іван Янович, судовий розпорядник- (за рік по декілька місяців працювали Панець М.І., Мойсюк О.І., Бляшин В.В.), друкарка Лакатош Ніна Михайлівна та кур’єр прибиральниця.
З грудня 1995 до червня 1996 року обов’язки голови суду виконував суддя Іваник І.І.
З липня 1996 до квітня 2001року головою суду був Яворський Іван Олександрович. Це був період коли тягар щодо забезпечення роботи суду залишався саме на голові суду. Він змушений дбати про ремонт приміщень суду, про те, щоб кожен суддя був забезпечений папером, конвертами, марками, бланками.
У 1997 році в суді було зроблено капітальний ремонт та реконструкцію залу судового засідання. За рахунок зменшення площі залу судового засідання в суді обладнано кімнату зберігання речових доказів. Створені робочі місця судді та секретаря судового засідання. Багато зроблено по благоустрою прилеглої території: вперше за всю історію суду кругом подвір’я встановлено дерев’яну огорожу, яка стоїть по теперішній час, вставлено лавочки для відпочинку.
Справжньою подією в суді стало придбання першого комп’ютера.
У 2001 Яворський Іван Олександрович призначений суддею Ужгородського міського, а потім Франківського районного суду м. Львова.
З березня 2007 року по теперішній час - суддя Львівського апеляційного адміністративного суду.
У 1995 році колектив суду поповнився новими працівниками такими як: помічник голови суду Яртим Андрій Андрійович, секретар суду Беца Оксана Михайлівна, старший судовий виконавець Попик Василь Васильович, судові виконавці - Фельбаба Ганна Іванівна та Бирак Оксана Теодозівна, судовий розпорядник Токаревич Омелян Михайлович.
Колектив суду, 1997 рік.
03 квітня 2002 року наказом Міністерства юстиції України головою Воловецького районного суду затверджено Софілканич Оксану Антонівну. За час роботи головою суду Софілканич О.А. особлива увага спрямовувалась на створення належних умов для діяльності суду, проведення ремонтів у всіх кабінетах суддів, залі судових засідань, канцелярії суду, Вжиті заходи дали можливість створити кожному судді зручні умови для роботи: окремий кабінет, перед кабінетом приймальня, у якій знаходяться робочі місця секретаря судового засідання та помічника судді.
У 2008 році за ініціативи голови суду Софілканич О.А. розпорядженням голови Воловецької райдержадміністрації схвалено Програму організаційного забезпечення діяльності Воловецького районного суду. Реалізація цієї Програми дала змогу розширити службові приміщення Воловецького районного суду шляхом передачі трьох кабінетів загальною площею 60 кв. метрів районної друкарні, обладнати робоче місце для працівників судової міліції, розробити та виготовити інформаційні стенди для відвідувачів суду. Для цього з районного бюджету залучено і використано 30 тисяч гривень.
Працівники канцелярії та помічники суддів 2007 рік.
Гордістю Воловецького районного суду є Маєцька Наталія Дмитрівна, яка з листопада 1998 року до листопада 2009 року працювала у Воловецькому районному суді спочатку секретарем судового засідання, а з березня 2000 року помічником голови суду. Указом Президента України від 23 жовтня 2009 року призначена суддею Закарпатського окружного адміністративного суду, де й працює по теперішній час.
У 1995 році перші кроки на ниві правосуддя в якості стажиста у Воловецькому районному суді робив Собослой Габор Габорович, теперішній суддя Закарпатського апеляційного суду.
21 червня 2001 року, ухвалено пакет законів, якими вносилися зміни до низки законів, що регулювали питання судоустрою, статусу суддів та судочинства.
Знайшло законодавче вирішення питання про призначення голів судів загальної юрисдикції. Це повноваження, всупереч Конституції України, перебрав на себе Президент. Отож голів та заступників голів місцевих судів став затверджувати Міністр юстиції України за поданням Ради суддів України, а голови та заступники голів апеляційних та вищих судів почали обиратися загальними зборами суддів.
7 лютого 2002 року прийнято Закон «Про судоустрій України».
Повноваження щодо організаційного забезпечення діяльності судів передані новій системі органів виконавчої влади – державній судовій адміністрації, утвореній Указом Президента від 29 серпня 2002 року «Про Державну судову адміністрацію України». Вона почала виконувати свої функції тільки 1 січня 2003 року.
До цього часу функції щодо організаційного забезпечення діяльності загальних судів покладалися на Міністерство юстиції і його територіальні органи. Водночас обов’язок здійснювати організаційне керівництво діяльністю суду закріплювався і за головами судів.
Колектив суду 2006 рік.
З метою подальшого вдосконалення судової системи, важливим етапом в діяльності судів стало прийняття Закону України № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року. Відповідно до нового закону суди загальної юрисдикції утворюються й ліквідовуються Президентом України за поданням міністра юстиції на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду (стаття 19). З 01 січня 2011 року в судах запроваджено автоматизовану систему документообігу, яка забезпечує:
- реєстрацію вхідної та вихідної кореспонденції та етапів її руху;
- об’єктивний неупереджений розподіл справ між суддями з додержанням принципів черговості та рівної кількості справ для кожного судді;
- централізоване зберігання текстів рішень, ухвал суду та інших процесуальних документів;
- підготовку статистичних даних;
- надання юридичним та фізичним особам інформації про стан розгляду справ у яких вони беруть участь;
- видачу судових рішень та виконавчих листів на підставі наявних даних щодо судового рішення та реєстрації заяви особи;
- передачу справ до електронного архіву.
Змінено підхід до формування суддівського кадрового складу. Законом визначено критерії добору суддів. Вищій кваліфікаційній комісії суддів України надано статус постійно діючого органу з виключними повноваженнями щодо формування суддівського корпусу. Змінились і повноваження Вищої Ради Юстиції котра на сьогодні вирішує питання про призначення суддів на адміністративні посади.
Саме рішенням Вищої ради юстиції від 22 грудня 2011року призначений на посаду теперішній голова Воловецького районного суду Вотьканич Василь Андрійович. Народився 18 січня 1960 року в с.В.Ворота Воловецького району Закарпатської області в сім’ї селян. Трудову діяльність розпочав у 1977 році після закінчення В.Ворітської восьмирічної школи слюсарем збиральником радіоапаратури на Воловецькому заводі ВО «Електрон». З 1978 до 1980 року проходив дійсну військову службу в рядах Радянської Армії. Після демобілізації працював регулювальником радіоапаратури на Воловецькому заводі ВО «Електрон».
У серпні 1981 року поступив на навчання у Харківський юридичний інститут, який закінчив у 1985 році. Здобувши вищу юридичну освіту з 1985 року працював стажистом судді Івано-Франківського міського суду. У серпні 1986 року призначений на посаду провідного спеціаліста з юридичної роботи з держарбітражем, потім головним юрист - консультом – начальником юридичної групи Міжгірського РАПО Закарпатської області Агропромислового комітету УРСР. 1990-91 роки - інспектор інспекції у справах неповнолітніх Воловецького РВ УМВС України в Закарпатській області. З лютого 1996 до призначення суддею адвокат Воловецького територіального відділення Закарпатської обласної асоціації адвокатів.
Указом Президента України від 04 серпня 2003 року призначений на посаду судді Воловецького районного суду.
Одружений. З дружиною Вотьканич Марією Іванівною виховують сина Володимира, 1992 року народження.
Брат Вотьканич Федір Андрійович суддя апеляційного суду Закарпатської області.
До складу суддівського корпусу входять: суддя Конепуд Василь Іванович, призначений на посаду 18.07.1997 року, суддя Софілканич Оксана Антонівна, призначена на посаду 20.05.1999 року.
Суддя Конепуд Василь Іванович – в 1983 році закінчив Харківський юридичний інститут ім. Ф. Дзержинського за спеціальністю правознавство. Має не один десяток років юридичного стажу і у своєму професійному зростанні подолав чимало сходинок. З 01.08.1983 до 01.06.1991 року працював у правоохоронних органах Закарпатській області, далі до 17.07.1997року слідчим, помічником прокурора Воловецького району і нарешті здійснюючи правосуддя у Воловецькому районному суді набув неоціненного багатогранного досвіду.
На виконання п.18 та п.19 розділу ХІ - Перехідні положення нового кримінально – процесуального кодексу № 4651 від 13.04.2012 року, суддю Конепуда В.І., з урахуванням того що має найбільший досвід роботи як у судових органах так і на посаді слідчого органів внутрішніх справ та прокуратури, 01 червня 2012 року зборами суддів обраний слідчим суддею та суддею уповноваженим на здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх.
Суддя Софілканич Оксана Антонівна, 1990-1995 роках навчалася у Національній юридичній академії м. Харків де здобула спеціальність юриста. З 1995 до 1997 року працювала стажистом судді Свалявського районного суду, згодом консультант Берегівського районного суду. У травні 1999 року призначена на посаду судді Воловецького районного суду. З квітня 2002 до грудня 2011 року – голова суду. Авторитетний та високопрофесійний суддівський склад Воловецького районного суду докладає максимум зусиль за для зміцнення демократичних засад судочинства, забезпечення неупереджених, незалежних і справедливих судових рішень, які виносяться іменем України.
У цьому їм допомагає апарат Воловецького районного суду, який очолює його керівник – Білей Леся Романівна, 1959 року народження, уродженка Львівської області. В суді почала працювати в 1997 році старшим секретарем суду. У серпні 2008 року призначена на посаду керівника апарату. Маючи за плечима економічну освіту, великий практичний досвід на керівних посадах та більше п’ятнадцяти років роботи в суді, дає їй змогу ефективно здійснювати керівництво апаратом суду, забезпечувати стабільність та злагодженість в роботі колективу. За високий професіоналізм та сумлінне виконання службових обов’язків у 2009 році нагороджена головою ДСА України іменним годинником.
Керівник апарату Білей Л.Р. - 2011 рік.
Заступник керівника апарату суду Лопіт Марія Іванівна, 1976 року народження, у 1998 році закінчила Івано-Франківський Теологічно - Катехитичний Інститут за спеціальністю основи релігієзнавства. У 2004 році закінчила Прикарпатський університет ім.. Василя Стефаника де здобула спеціальність психолога, викладача психології. Маючи велику жадобу до знань, не зупиняючись на досягнутому продовжила навчання у Львівському національному університеті імені Івана Франка, який успішно закінчила у лютому 2009 року і отримала кваліфікацію юриста.
Трудову діяльність розпочала 01 жовтня 1998 року в суді з посади друкарки, згодом секретарем судового засідання. 11.07.2005 року переведена на посаду консультанта з кадрової роботи та судової статистики. З січня 2012 року – заступник керівника апарату. Відзначається глибокими знаннями законів, нормативних документів, що регламентують роботу суду, людської психології. Надзвичайно працьовита і відповідальна, є прикладом для наслідування молодим працівникам. У грудні 2010 року за високі досягнення у праці відзначена Грамотою ДСА України
Апарат Воловецького районного суду складається із 17 працівників: помічників суддів, консультантів, головних спеціалістів з інформаційних технологій та матеріально - технічного забезпечення, секретарів судового засідання, судового розпорядника, секретарів суду, які працюють стабільно та злагоджено, відповідально виконуючи службові обов’язки.
Бирак Оксана Теодозівна, 1967 року народження, уродженка с. Вівся Тернопільської області, з вищою юридичною освітою, працює у Воловецькому районному суді з 19 жовтня 1995 року. Починала трудову діяльність з посади судового виконавця, з 06 травня 1997 року працювала секретарем судового засідання. У 2001 році призначена на посаду консультанта суду. З 2005 року - помічник судді, а з 12.06.2012 року – помічник голови суду. Відповідальна, сумлінна, дисциплінована в роботі, вчасно виконує покладені на неї обов’язки. Вміє будувати стосунки з колегами.
Монда Руслана Юріївна, 1981 року народження, закінчила Міжрегіональну академію управління персоналом, має освіту за спеціальністю «правознавство», кваліфікацію юриста. Прийнята на посаду секретаря Воловецького районного суду 03 грудня 2001 року. З 16 січня 2004 року переведена на посаду помічника судді. В достатній мірі володіє необхідною базою знань, вміло їх використовує на практиці. Систематично працює над підвищенням своєї професійної майстерності. Користується авторитетом серед колег по роботі. За сумлінне виконання службових обов’язків у 2009 році нагороджена Грамотою територіального управління ДСА України в Закарпатській області.
Синчук (Лакатош) Ніна Михайлівна, 1977 року народження, уродженка смт.Воловець, у суді працює з січня 1993 року. Була прийнята на посаду друкарки, в 1995 році переведена на посаду секретаря суду, в липні того ж року – на посаду старшого секретаря суду. З січня 2000 року працювала секретарем судового засідання. У липні 2008 року призначена на посаду старшого секретаря суду. У 2006 році закінчила Тернопільський державний економічний університет, багато працює над підвищенням свого професійного рівня, має великий практичний досвід роботи в суді. За сумлінну працю неодноразово нагороджувалась Грамотами ТУ ДСА України в Закарпатській області.
Майже одночасно у 2001 році почали працювати в суді секретарі суду Ледней Віталія Степанівна та Швотрінас Тетяна Іванівна. Ледней В.С. починала у серпні з посади друкарки, з грудня 2001 року – секретар судового засідання, а в січні 2004 призначена на посаду секретаря суду. На відміну від Ледней В.С. Швотрінас Т.І. з перших днів роботи в суді працювала секретарем суду.
Щоденно канцелярію суду відвідують велика кількість відвідувачів. Комусь потрібно копію судового рішення, хтось здає позов до суду і при цьому скаржиться про наболіле, а дехто просто цікавиться порядком подачі документів до суду. Кожного в канцелярії суду вислухають наші секретарі, по можливості дадуть пораду, допоможуть у написанні заяви про видачу копії рішення чи виконавчого документу.
Райчинець Янек Михайлович, 1984 року народження, народився в с. Жденієво Воловецького району. У 2004 році закінчив Херсонський кооперативний економіко-правовий коледж за спеціальністю «правознавство» і здобув кваліфікацію юриста. 03 березня 2005 року прийнятий на посаду судового розпорядника.
Головний спеціаліст з інформаційних технологій Бігарій Михайло Йосипович інженер електронних систем за освітою, за короткий період зарекомендував себе з найкращої сторони. У суді працює з 03 квітня 2008 року. З того часу докладає багато зусиль для забезпечення безперебійної роботи комп’ютерної техніки, стабільного функціонування автоматизованої системи документообігу. У 2011 році за високі досягнення у праці нагороджений Грамотою ТУ ДСА України в Закарпатській області.
Іванова Наталія Яношівна у 2009 році закінчила Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького за спеціальністю «правознавство» і здобула кваліфікацію молодшого спеціаліста з правознавства. Працює секретарем судового засідання Воловецького районного суду з 01 вересня 2004 року. Має достатній рівень теоретичних знань та практичної підготовки. Постійно працює над підвищенням свого професійного рівня, успішно виконує покладені на неї обов’язки.
Багато хорошого можна сказати про працівників апарату Воловецького районного суду, які нещодавно влилися в колектив. Це помічник судді Лозан Надія Михайлівна у суді з 05.11.2008 року після закінчення Львівського національний університету ім. І. Франка. Спочатку працювала секретарем судового засідання, а з липня 2011 року - помічником судді. Щоденна велика завантаженість в роботі не перешкоджає їй вчасно і якісно готувати проекти судових рішень. Завжди в неї зразковий порядок на робочому місці та в роботі; Балецький Сергій Михайлович, один з наймолодших працівників суду, проте це не перешкоджає йому працювати з почуттям високої відповідальності за доручену ділянку роботи. Він випускник Закарпатського державного університету має високий рівень теоретичних знань, які вміло використовує у щоденній роботі; Головний спеціаліст з матеріально-технічного забезпечення Халус Наталія Василівна – в суді працює з грудня 2010 року. Завжди сумлінно і якісно виконує покладені на неї посадові обов’язки, дисциплінована, тактовна; Павлишин Тетяна Іванівна – влилася в ряди колективу суду у вересні 2011 року. Спочатку працювала секретарем судового засідання, в грудні 2011 року переведена на посаду консультанта з кадрової роботи. У 2008 році закінчила Одеську юридичну академію, має велику базу теоретичних знань, якими користується в практичній роботі.
Яртим Тетяна Василівна, розпочала роботу у суді в січні 2012 року на посаді секретаря судового засідання, завжди відповідальна, активна, організована в роботі. В липні 2012 року переведена на посаду консультанта суду;
10 вересня 2012 року до виконання обов’язків секретаря судового засідання приступила новоприйнята Цап Аліна Євгенівна.
Теперішній колектив суду – 2012 рік.
Щоденно працівники апарату суду допомагають у вирішенні завдань, пов’язаних із здійсненням правосуддя, без їх роботи було б неможливо забезпечити вільний доступ громадян до суду, оперативне вирішення судових справ суддями, належне виконання прийнятих судом рішень. Про апарат суду можна сказати дуже багато гарних слів, бо вони того заслуговують. Адже щоденно тут бувають десятки людей, і всім потрібно приділити увагу. Завдяки зусиллям і відповідальності усіх без винятку працівників у Воловецькому районному суді створена ділова і робоча атмосфера, робиться все, що передбачено розпорядком дня і звісно, законами України.
За період з 2001 року Воловецьким районним судом розглянуто:
|
рік |
Криміналь-них справ |
Цивільних справ |
Справ адміністра-тивного судочинства |
Про адмін.-правопо-рушення |
За поданнями слідчих органів |
В порядку виконання судових рішень |
Всього за рік |
|
2001 |
99 |
294 |
- |
215 |
1 |
42 |
651 |
|
2002 |
108 |
357 |
- |
469 |
18 |
34 |
986 |
|
2003 |
111 |
298 |
- |
449 |
17 |
94 |
969 |
|
2004 |
100 |
389 |
- |
481 |
15 |
44 |
1029 |
|
2005 |
84 |
352 |
17 |
630 |
34 |
82 |
1199 |
|
2006 |
72 |
336 |
33 |
1100 |
31 |
36 |
1608 |
|
2007 |
85 |
380 |
31 |
1751 |
24 |
75 |
2346 |
|
2008 |
72 |
443 |
27 |
2108 |
20 |
43 |
2713 |
|
2009 |
68 |
472 |
2163 |
388 |
33 |
56 |
3180 |
|
2010 |
99 |
636 |
1295 |
392 |
32 |
47 |
2501 |
|
2011 |
108 |
501 |
2089 |
409 |
21 |
57 |
3185 |
|
Разом |
1006 |
4458 |
5655 |
8392 |
246 |
610 |
20367 |
Це свідчить про те, що до суду звертається все більше громадян, значить, люди вірять, що саме суд допоможе їм розв’язати невідкладні проблеми, відновить порушені права.
Відповідно до Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.10 року № 2453-VI, Воловецький районний суд це суд із високоефективною організацією роботи апарату, спрямованою на організаційне забезпечення судової діяльності при чіткому розмежуванні процесуальних та адміністративно-управлінських функцій.
Колектив Воловецького районного суду сумлінно виконуючи свої обов’язки в ім’я законності, справедливості, ставить за мету надійний захист громадян від беззаконня, негараздів та труднощів сьогодення.
При підготовці даного документу використано матеріали архіву Воловецького районного суду, розповіді колишніх працівників, родичів нині покійних давніх працівників суду, односельчан, старожилів Воловеччини.
Керівник апарату суду: Білей Л.Р.
Додатки:
Текст вироку:
ВИРОК
Іменем Української Радянської Соціалістичної Республіки
1949 року місяця лютого 4-го дня, народний суд 2-ої дільниці Волівецької округи, Закарпатської обл. у Н.Воротах на самому місці у В.Воротах в складі народного судді Тербана, народних засідателів Копчі та Гафинця, при секретарі судового засідання Козик, за участю прокурора Бігарі, захисника підсудного Кабація у відкритому судовому засіданні розглянув кримінальну справу:
Фівгар Василя Олексійовича 1922 року рожденія, уроженца
села В.Ворота, українца, письменний, одружений, із кулаков,
кулак, п/п , із слів несудимий, обвинуваченого по ст.58 ч.2 КК
УРСР
ЗНАЙШОВ:
що підсудний Фівгар Вас. Олекс. Маючи кунацьке господарство одержавши зобов’язання, дня 18 листопада 1948 року в платную трудогужповінность на вивозку ліса в кількості 645 км3, не приступив до виконання йому врученого зобов’язання, а умисно ухилявся від виконання трудогужповинності незважаючи на те що більш разів був попереджений з боку сільради, щоби приступив до виконання даного йому зобов’язання.
Підсудний винним себе не визнав про невиконання трудогужповинності, а на свою оборону показав, що у нього не було можливости виконувати на нього розложені задання так як у нього для вивозкі лісу не було збруї та предложив суду квитанції, що він вивіз 29 км3 дрова.
Суд на ті обставини допитав свідків Чекета, Малярчинця, Дербаль Ів.Ів., Дербаль Ів. Мих. Та Бляшин Йосифа Андр., які вину підсудному доказали, як теж вина підсудному доказана матеріалами
По переведенню судового слідства суд не міг взяти оборону підсудного до увани так, як із предложених підсуднім квитанцій о кількости вивезеного лісу встановлено, що підсудній вивіз всього 27.03 км3, а повинен був вивезти за місяць листопад і грудень 1948 рік 258 км3.
Суд виходячі із наведеного вважає підсудного опаско преступним елементом, так як послідний термозит развитию народного господарства і тому керуючись ст.295-297 і ст. 3і2 КПК УРСР
ПРИСУДИВ:
Фивгар Василя Олексійовича на підставі ст.58 ч.2 КК УРСР до позбавлення волі у загальних місцях ув’язнення строком на 9 років (дев’ять років) з конфіскацією всього майна без поразкі у правах.
Строк відбуття міри покарання засудженому Фивгар Вас.Олекс. рахувати з дня 28 січня 1949 року т.е. з дня його арешту.
До набуття вирока законної сили міру запобіжного заходу до засудженого Фивгар залишити тримання під вартою в Ужгородській тюрмі № 1.
Юрконсультації на заступстві призначити 250 крб. проти засудженого.
Вирок суда може бути оскаржений в Закарпатський облсуд м.Ужгород на протязі п’ять дневного строку з дня його виголошення.
Нарсуддя Тербан (підпис)
Нарзасідателі:1) Копча (підпис)
2) Гафінець (підпис)
Вирок на виконання 10.2.1949
(підпис нарсудді)
Оригінал вироку.
Позов до суду 1946 року
Приб.1.Х1-46
С 83/46
ДО Н А Р О Д Н О Г О С УД У
В НИЖ – В О Р О Т А Х
Місце
марки
ПОШЛИНА П О З О В
о виключенню з під опису майна
ПОЗИВАЧ: ГАФІНЕЦЬ АННА ФЕДОРІВНА, ВИШНІ ВОРОТА ч.215
ВІДПОВІДАЧ: ФІНВІДДІЛ ВОЛОВЕЦЬ
Вартість предмету спору: без ціни.
Органами Держ.Безпеки був задержаний мій муж, наслідком чого
Був проведен опис всего майна. А то:
1. одна хата
2. оден сарай
3. оден хлів
4. оден підвал
5. оден кінь
6. оден віз
7. одна корова
8. три вівці
9. одна збруя
10. одна борона
11. одна бочка
Це все майно моє, яке зістало мені по першому чоловікові Дзямко Михайлові.
Доказ свідками:
1.Демян Василь, Вишні Ворота
2.Карпишинець Василь, Вишні Ворота
3.Гафінець Іван Васютин - //-
4.Малярчинець Василь - // -
На основі ст.59ЦК -УРСР та додатку до ст.38 КК-УРСРч.1,3,4,5 – прошу рішенням суду перечислені річи виключити з під опису майна, як річи – мої власні, або як річи, які не підлягають опису та конфіскації.
/Гафінець Анна Ф./
( Підпис)
Зворотній бік позову.
Р е з о л у ц и я:
В Гражданском деле термин останавливается на день
23 ноября 1946. го года о 10. часов до обеда
Местного времени до нар. Суда в Ниж. Воротах.
Призови: истца с тым, чтоб принес акт об описи имущества
и свидетельство от села, что за секвестровано
имущество принадлежит Вам.
Ответчик: Финотдел во Воловци, с описом иска.
Свидетелей: 1-4
Прокурора Бучина Ф.А. во Воловци.
Ниж. Ворота 10.11.46.
(подпись)
Нар. судья
Оригінал позову
Рішення по даній справі 1946 року.
Народний суд в Ниж. Воротах, воловецкого округа
Закарп. Области.
С-83/46
Р е ш е н и е
Именем Украинской Советской Социалистической Республики!
Народный суд в Ниж. Воротах, в составе предсидателя суда Сидак Ф.Г. нар.засидателей Попелич Петра и Саладь Эвы, секретаря заседаний Ряшко М.А. в спорном деле истицы Гафинец Анны Федоровной, предоставленной Стефанец Юр. Юр. Адв.в Ниж.Воротах, против ответчиков Окр. Финн.Отдела во Воловци предоставленного Мущинка Георгия инспектором по госдоходу во Воловци о исключении описанного имущества, на иск поданный истицей, дня 1.Х!.1946 года на публичном заседании дня 27.Х11.1946 года в присутствии спорных сторон,
У с т а н о в и л с л е д у ю щ е е:
Истица подала у нар.суда в Ниж. Воротах иск, в котором просит, чтоб описанное имуществапод чис.3-29/46 дня 9.Х!!.1946 года которое было конфисковано Военным Требуналом из под описи исключено так как конфискованное имущество состоится собственностью а не собственностью ея засужденного мужа за которого вышла за муж второй раз и жила с нем 6.лет. Описанное имущество одна хата, один сарай, один хлев, один подвал, один конь, одна корова, один воз, 3.овцы, одна упряж, одна борона, одна бочка и 2-е месячных поросят приобрела все имущество из своим первым мужом а малыя поросята покупила себе после ухода мужа.
Представитель Окр. Финотдела просит в иске отказать и поддерживает пеатенцию на све описанное имущество.
Нар.суд перевел доказательство допросом свидетелей Демян Висилия Федоровича, Карпишинец Василия Вас., Гафинец Ивана Васютин. И Малярчинец Василия Мих. Которыя свидетели одно-гласно с перед нар.судом показали, что описанное имущество одна хата, один сарай, один хлев, один подвал, один конь, одна корова, один воз, 3.овцы, одна упряж, одна борона, одна бочка является имуществом истицы и ея двух детей а ни ея засужденного мужа, за которого вышла замуж вторый раз, с которым жила в супружеской жизни в сего 6-7 лет, и что с вторым мужом истица никакого имущества не приобрела отже свидетели потдержали выповедь истицы.
Выповедь свидетелей и истицы потверждается удостоверением СНК села Выш.Ворота, за № 1026/46. в котором СНКом потверждает, что описанное имущество у истицы и передаются реализации Финотделу являетсяея власностью, и что ни ея муж ни ея сын на своим имени не имеют ни чего.
Нар.суду пришлось решить то обстоятельство, отвечает ли правде что муж истицы и ея сын неимели никакого имущества а тоже и то обстоятельство, что истица при описи имущества заявила притензию на все описанное имущества, як уведено в инструкции про исполнение судебных решений ст.37., что в данном случае имеет место.
Выходя из вышенаведенного нар.суд руководясь ст.ст.326,321.п.1-2,4, 323.п.2 ЦПК.УРСР. Инструкции про исполнение судебных решений ст.50. и 37. до додатку до ст.38.п.5.УКК.УРСР. ст.59, и 60.ЦК.УРСР.вынес следующее
р е ш е н и е:
Иске удовлетворяется описанное имущества судебным исполнителем в чис.Э-29/46.под пол.1-12. а то: одна хата, один сарай, один хлев, один подвал, один конь, одна корова, один воз, 3.овцы, одна упряж, одна борона, одна бочка, 2.штук месячных поросят с под описи уволняются и оставляются в аользование у истицы и ея двух дитей.
Против сего решения можно подати касс.скаргу до обл.СудаЗакарп. Области гор.Ужгород, дорогой нарсуда в Ниж.Воротах до10-ти дней от дня его вынесения.
Ниж.Ворота, дня 27.декабря 1946 го года.
Сидак Ф.Г. нар.судья с.р.
Попелич П. с.р.
Саладь Э. с.р. нарзаседатели.
За точность изготовления:
Заверяю что печати нет:
Нар.судья:
Оригінал рішення.
Штатний розпис народного суду Воловецького округу на 1949 рік
УТВЕРЖДАЮ
штат в количестве 6 штатных единиц
с месячным фондом заработной платы
2.267 руб.
И.О.НАЧАЛЬНИКА ЗАКАРПАТСКОГО
УМЮ УССР (подпись)
/ГОРБОРУКОВ/
22 апреля 1949 года
ШТАТНОЕ РАСПИСАНИЕ
Народного суда Воловецкого округа на 1949 год
/:Утверждаю на основании Постановления Совета
Министров СССР Ном.9922 от 14 апреля 1947 года:/
|
Наименование структурных подразделений и наименование должностей |
Число штатных единиц |
Должностные оклады |
Законные надбавки |
Всего в масяц |
Примечание |
|
|
Пер- сона- льные |
Прочие |
|||||
|
Народный судья |
1 |
690 |
- |
- |
690 |
- |
|
Секретарь суда |
1 |
310 |
- |
120 |
430 |
Ряшко М.А. |
|
Секретарь суд- заседания |
1 |
272 |
- |
- |
272 |
- |
|
Судисполнитель |
1 |
410 |
- |
- |
410 |
- |
|
Делопроизводи- тель машинистка |
1 |
240 |
- |
- |
240 |
- |
|
Уборщица-курьер |
1 |
225 |
- |
- |
225 |
- |
|
В С Е Г О: |
6 |
|
|
|
2.267 |
|
За тов. РЯШКО М.А. сохраняется указанная ставка в соответствии с
Постановлением Совета Министров СССР от 1.У11.1946 года Ном.1446.
Всего шесть штатных единиц с месячным фондом заработной платы
В две тысячи двесте шестьдесят сем Руб.
НАЧАЛЬНИК ФИНОТДЕЛА ЗАКАРПАТСКОГО
УПРАВЛЕНИЯ МИНИСТЕРСТВА ЮСТИЦИИ УССР:
(подпись) /:ПОПОВИЧ:/
Оригінал штатного розпису на 1949 рік.
_03_03.png)
