Випадковостей в житті не буває

Лопіт Марія Іванівна

Заступник керівника апарату

"Випадковостей в житті не буває"

                                                            «Любов і робота є наріжними                       

                                                       каменями нашої людяності»                        

                                                                                   Зигмунд Фрейд

      Підходить до завершення флещмоб написання статей працівниками Воловецького районного суду на тему :  « Моє життя у колективі». Скільки людей стільки і думок. Кожен описував своє враження , ставлення та життя , пов»язане з роботою у колективі районного суду.

      Багато було сказано слів про те, що людина є соціальна розумна  істота, яка прагне до колективного життя, про те , що праця дає не тільки матеріальне збагачення, але і облагороджує  людину, скріпляє її розум та дух. Одні колеги прагнули  звернути увагу на певні проблеми в колективі, інші висловлювали подяку за підтримку та наставництво. Я ж хочу сказати про те, що  метою  цього проекту було показати життя колег як вони його бачать у колективі, показати, що всі ми звичайні люди і працюємо всі для однієї мети. Наша основна місія, як колективу  районного суду це здійснення правосуддя, забезпечення безперервності судового процесу з використанням нових інформаційних технологій , уніфікація повного циклу електронного документообігу в судовій системі яка реалізується в  підсистемі «Електронний суд».

      У колектив Воловецького районного суду я «потрапила»  в  1998 року восени. Знайомі повідомили мені про вакансію секретаря судового засідання на час декретної відпустки. Оскільки я щойно закінчила свій перший інститут , а роботу за спеціальністю  було важко знайти, то я вирішила спробувати. Мене прийняли …

      Так розпочалася моя трудова діяльність в суді. Я на той час була далека від  юриспруденції , однак мені  ця робота припала до душі. Я швидко вчилася, колектив був дружній , і тому коли мені запропонували посаду друкарки, але на постійній основі я погодилася. Через півтора роки  я пройшла за конкурсом  на посаду секретаря судового зсідання, але вже на постійне місце роботи. Роботу на цій  посаді я згадую з теплотою в серці.  Колектив був невеликим, але дружнім. Коли випадала вільна хвилина ми збирались в канцелярії суду і  обговорювали різні робочі питання , ділилися особистими  думками, переживаннями . Хоч на той час  суди не були оснащені комп»ютерами, і всі протоколи  судових засідань виготовлялися на механічних, а згодом електричних друкарських машинках, і не було шаблонів з текстами, а кожен документ виготовлявся  з першої до останньої букви вручну  мені ця робота була цікава.

      В 2001  році  до Воловецького районного суда  «дойшла цивілізація» і в нас з»явилася перша комп»ютерна техніка, а головне  ми отримали доступ до  електронної пошти. Штат суду було розширено і в 2004 році мене перевели на посаду консультанта суду, потім консультанта із статистики суду, потім консультанта з кадрової роботи,  виконувала обов»язки архіваріуса, виконувала обов»язки помічника судді… і на решті , з прийняттям Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в  2011 році мене за поданням голови суду призначено на посаду заступника керівника апарату суду. На даний час виконую обов»язки керівника апарату Воловецького районного суду.

      За двадцять років роботи в районному суді є багато приємних спогадів  і я придбала неоцінений досвід не тільки у роботі , але і  у спілкуванню з колегами, відвідувачами суду, та навіть рідними.

      Із задоволенням та ностальгією я згадую курси підвищення кваліфікації, а їх в мене було чимало. Я завжди з радістю та великим бажанням їхала у ці відрядження, адже там були нові знання, знайомства, враження. Але найбільш вражаючим , захоплюючим, а основне новим  було навчання керівників, та заступників керівників апаратів суду, яке  проводила Національна школа суддів України та  Державна судова адміністрація України,  за підтримки Проекту Агенства США з міжнародного розвитку  ( USАІD) «Справедливе правосуддя» та участі Університету штату Мічіган (США). Це було в новому форматі , досі мені невідоме , цікаве та неординарне навчання, яке дало нові знання, та навички, де я отримала можливість познайомитися з чудовими людьми, фахівцями своєї справи, з якими продовжуємо спілкуватися.

      Можу сказати з впевненістю, що не я обирала роботу, а робота вибрала мене, на підтвердження можу  тільки сказати те, що за свій трудовий стаж у Воловецькому районному суді  мене було неодноразово нагороджено грамотами   голови суду,  начальника територіального  управління Державної судової  адміністрації України, і почесною грамотою голови Державної судової адміністрації  України. З колективом  Воловецького  районного суду я пережила і смерть своїх рідних і народження дитини, тут я знайшла своїх друзів.

      Я вірю, що  так буде і в майбутньому, що колектив Воловецького районного суду залишиться невід»ємною частиною мого життя,  незважаючи на всі реорганізації, злиття і нововведення у судовій владі. Я вважаю, що в наш час основне іти з часом  в ногу. Навчатися, ефективно планувати , ставити перед собою нові цілі і прямувати до них не чекаючи що хтось допоможе чи під лаштується під нас. Зміни на краще  починаймо  кожен із себе …